ДОРОГА НА СІЧ

Давно вже сонечко зайшло,

Втопилось в сутінках село,                

Місяць на землю срібло лив,

А дід на призьбі  все сидів.

І спогади, як солов’ї,

Плели мережива свої,

А мрії хтозна де блукали

Та радість в юності шукали.

Так добре було коло хати,

Що не хотілося йти спати –

Думки несли його на Січ

В далеку, незабутню ніч…

І після довгих лихоліть,

Донині в пам’яті стоїть,

Той лабіринт[1] між островів,

Який на Січ його привів.

Лимани[2], плавні[3], рівчаки,

Вели́ до ста́рої ріки,

Що відділилась від Дніпра

Та була йому, як сестра.

Дніпро поїв її водою,

Вона ж, у пошуках спокою,

Ніби долаючи свій страх,

Ховалася в очерета́х.

На цьому ста́рому річи́щі[4],

Де думалось лиш вітер свище,

Поміж дубовими лісами,

Яругами та байраками,

Скривався острів Базавлук[5].

До нього сотні тисяч рук,

Тягнулися по допомогу,

Пускаючись в тяжку дорогу.

То була Во́льниця Козацька[6],

Ніхто чужий не міг зненацька

Цими протоками пройти

Та Січ на острові знайти.

Тут і галера[7] не одна,

Розтрощена, пішла до дна –

У лабіринтах цих пропала,

Поки Козацьку Січ шукала.

Гостей незваних гармаші,

Завжди приймали «від душі»…

Михайло Винницький

Уривок. Повна версія ОСТАННЯ ЛЮЛЬКА

---

[1] Лабіринт – дорога із хитросплетеною траєкторією напрямку руху та спеціально облаштованими перепонами і ускладненнями, щоб приховати правильний шлях.

[2] Лимани – розлогі затоки в гирлах річок.

[3] Плавні – водні розливи, порослі очеретами.

[4] Старе річище – старе русло ріки з непроточною або слабо проточною водою, яке, після появи нового русла, втрачало своє попереднє призначення.

[5] Базавлук – важкодоступний острів, на якому тривалий час була розташована Запоріжська Січ. Під впливом різноманітних обставин, в тому числі і стратегічних міркувань, козакам приходилось постійно змінювали місце розташування Січі. Протягом свого існування вони послідовно змінили вісім Січей: Хортицьку, Базавлуцьку, Томаківську, Микитинську, Чортомлицьку, Олешківську, Кам’янську й Нову, або Підпільненську.

[6] Вольниця Козацька – українські історичні землі від Сяну до Дону, де свого часу зародився священний дух козацької непокори.

[7] Галера – потужне військове судно, озброєне важкими гарматами, яке складало основу військово-морського флоту Туреччини. Галера приводилася в рух за допомогою вітрил та кількох рядів весел гребців-невільників, прикованих по 4-5 чоловік до одного весла. Тяжка праця гребців на галерах стала синонімом каторги та каторжних робіт.