Іще...

Холодний сніг поверх трави…                         

Це – ми опівночі з тобою.

Притиснусь, прагнучи любові,

Й почую: "Викинь з голови!.."

А я не викину, хоч ріж…

Твоє я пеститиму тіло,

Щоб ти відчула, як ти мила,

Хай і вдаватимеш, що спиш…

Рука блукатиме моя:

Грудей торкнувши, дійде лона…

Так-так, я знаю: безсоромник!

І – сексуальний маніяк!..

Іще хоч тричі повтори.

І я погоджуся з тобою.

Притиснусь, прагнучи любові

Такої пізньої пори:

Не дотягнув до вихідних!..

Ще бозна-де ота неділя!..

Так сталось: що ж тепер удієш,

Коли бажання не спинить?!

Всі дні я сам – хоч вовком вий!

А ти з роботи й на роботу.

А за вікно погляну – що там:

Холодний сніг поверх трави.

Невже і справді це про нас?

Та не повірю я ніколи!

"Іди – до мене!" Чий це голос?

Ти – просто диво! Я це знав!

Отак іще... та ще озвись,

Щоб і весна тебе почула.

І щоб розтав, коли проснулись,

Холодний сніг поверх трави. 

Іван Левченко, першодрук, 3 квітня 2015 року