Димар

Із вікна – як напроти – димар.
З нього дим кучерявий – до хмар. 
То котельня димить за вікном.
Але ж літо! Ну, словом, кіно…

Одвертаюся – хай йому грець!
Хто б у віршик підкинув дровець!
Обігріть, хоч кого, маю хіть.
Бо чого, як димар той, диміть?

Ну, за справи! За аркуш усівсь.
Зирк – за шибкою сонце в росі
Свій промінчик купає ясний:
Вчора дощ з неба падав рясний.

І за мить проясніло довкіл.
Навстіж вікна – де сонце й пташки.
Серцем сонячне слово піймав.
Придивився – без диму димар:

Треба ж – хмарка висіла над ним,
А мені, бач, привидівся дим.
Так буває: як думки нема,
А ти словом чадиш, як димар. 

Розпогодиться – хмари спливуть,
Лиш би з ними не здиміла суть.
Слово – скупаний промінь в росі.
Думка – сонце, що гріє усіх. 

Іван Левченко, з книги "Заберу тебе в сон",
Севастополь, 2012 року; першодрук 14 червня 2012 року