П’яний Президент

І досі соромно згадать,
Як напоїли владці Кучму,
А він промову відчебучив,
Яку в прямий ефір я дав.

І Севастополь обімлів,
Та й сам я вже не знав, де дітись.
В театрі плавились софіти
Від президентських п’яних слів…

А він комусь вручав медаль
І став навколішки раптово,
А встать не міг, бо був готовий…
Ще й під кінець аж заридав…

Мене цькували в той момент:
Як міг таке я транслювати!
А я питав: а як не дати
Те, що говорить Президент?

Мене вже ладні б розтерзать,
Але кому відваги стане
Сказать про те, що Кучма п’яний,
Не приведи Господь сказать:

Самі ж його на кораблі
В відкритім морі накачали.
Ну, словом, щось мені казали,
Але вкусити не змогли.

Уже в минулім інцидент,
А стріну, як кого, буває,
І все про Кучму – пам’ятають.
Бо сором – п’яний Президент. 

Іван Левченко, з книги "Заберу тебе в сон",
Севастополь, 2012 року; першодрук 9 червня 2012 року