Василь Еллан-Блакитний. Поезiї

   ПIСЛЯ КРЕЙЦЕРОВОI СОНАТИ

   "Покласти б голову в колiна...

   Вiдчути б руку на чолi..."

   Сентиментальнiсть!

   Хай загине

   I пам'ять нiжних на землi.

   Нам треба нервiв, наче з дроту,

   Бажань, як залiзобетон

   Нам треба буряного льоту,-

   Грими ж, фанфар мiдяний тон!

   Десь там самотня вiолiна

   Тужливо журиться у млi...

   Не зупиняться! Хай загине!

   Йдемо! Пiд маршi. По землi.

   ПОВСТАННЯ

   Андрiєвi Заливчому

   I

   Де оспiваний задуманим поетом

   Сивий морок звис над сонним мiстом, -

   Кинуто Революцiйним Комiтетом,

   Наче iскру в порох терориста.

   Наказ дано (коротко й суворо):

   Вдарити й розбити ворогiв.

   Спало тихе мiсто i не знало - скоро

   Звiдкись грiзний гримне стрiл.

   Над безлюднiстю провулочкiв порожнiх

   Бiлий ранок опалево плакав.

   Раптом - п-ббах! - i другий, третiй стрiл

   тривожний,

   Кулемет нервово зататакав...

   Легко так дiсталась перша перемога;

   Ворога змiшав безумно смiлий напад.

   Панцирник здобуто... Ах, не йде пiдмога...

   I серця тривога стисла в чорних лапах.

   Затремтiв напружено мотор.

   Мов прирiс наган до пальцiв,

   Ох, уже стискає мiцно коло ворог,

   Кулi чiтко лучать в панцир.

   ...А надвечiр - все укрив туман.

   Снiг лягав (м'яко-м'яко танув...)

   На зацiплений в руках наган,

   На червоночорну рану.

   II

   Хтось вночi заломить у смертельнiй тузi руки.

   Наче хвиля, защемить печаль,

   Жалобнi Шопена звуки

   Розiллє, ридаючи, рояль.

   Душ блакить пекучо повна вщерть;

   Розгорiлась, ятриться любов'ю:

   За життя розплата тiльки кров'ю,

   Тiльки смертю переможеш смерть.

   III

   Гарячкове стукав, поспiшав телеграф,

   Знову кинув iскру комiтет:

   - Кров горить на наших прапорах,

   Наша кров.

   - Вперед!

   ТИ ПРОБАЧ...

   Ти пробач менi, любов, маленька дiвчинко, -

   Я з тобою i нерiвний, i розкиданий.

   Се тому, що я боям довiку вiдданий,

   Се тому, що я шаленим бурям рiдний,

   Що в тебе таке нервове, нiжне личенько...

   ВПЕРЕД

   Нi слова про втому! Нi слова про спокiй!

   Хай маршi лунають бадьорi й гучнi...

   Хоч нiч облягає, - та в пiтьмi глибокiй

   Вже грають-палають досвiтнi вогнi...

   Товаришi, друзi! Бадьорi й завзятi,

   Єднаймо одсталих плечем до плеча!

   Гей, хто нам посмiє шляхи замикати?

   Горять нашi очi, як вiстря меча.

   Ми вийшли давно вже у путь нам вiдому,

   Хай кулi ворожi назустрiч летять.

   Нi слова про спокiй! Нi звуку про втому!

   Вмремо, - а здобудем ключi вiд життя.