СОЛОВЕЙ
Не щебечи, соловейку,
Пiд вiкном близенько;
Не щебечи, малюсенький,
На зорi раненько.
Як затьохкаєш, як свиснеш,
Неначе заграєш;
Так i б'ється в грудях серце,
Душу роздираєш.
Як засвищеш голоснiше,
А далi тихенько:
Аж у душi похолоне,
Аж замре серденько.
Зовсiм трошки перестанеш,
Лунь усюди пiде;
Ти в темну нiч веселися,
I як сонце зiйде.
Твоя пiсня дуже гарна,
Ти гарно й спiваєш:
Ти, щасливий, спарувався
I гнiздечко маєш!
А я бiдний, безталанний,
Без пари, без хати:
Не досталось менi в свiтi
Весело спiвати.
Сонце зiйде - я нуджуся,
I заходить - плачу:
Котру люблю дiвчиноньку,
Тiєї не бачу.
Довго й чутки вже не маю
Про милу дiвчину;
Цiлий вiк свiй усе плачусь
На лиху годину.
Не щебечи, соловейку,
Як сонце пригрiє!
Не щебечи, малюсенький,
I як вечорiє!
Ти лети, спiвай тим людям,
Котрi веселяться;
Вони пiснею твоєю
Будуть забавляться.
А менi такая пiсня
Душу роздирає! -
Гiрше б'ється моє серце,
Аж дух замирає,
Пугач менi так годиться
Стогне, не спiває;
Нехай стогне коло мене
Да смерть возвiщає.
* * *
Гуде вiтер вельми в полi!
Реве, лiс ламає;
Плаче козак молоденький,
Долю проклинає.
Гуде вiтер вельми в полi!
Реве, лiс ламає;
Козак нудить, сердешний,
Що робить, не знає.
Гуде вiтер вельми в полi!
Реве, лiс ламає;
Козак стогне, бiдолаха,
Сам собi гадає:
"Ревеш, вiтре, да не плачеш,
Бо тобi не тяжко;
Ти не знаєш в свiтi горя,
Дак тобi й не важко.
Тобi все одно, чи в полi,
Чи де лiс ламаєш,
Чи по морю хвилю гониш,
Чи кришi здираєш:
Солом'янi i залiзнi, -
Яку не зустрiнеш,
Снiгом людей замiтаєш,
В полi як застигнеш.
Одiрви ж од серця тугу,
Рознеси по полю!..
Щоб не плакався я, бiдний,
На нещасну долю.
А коли сього не зробиш,
Кинь мене у море!
Нехай зi мною потоне,
Нехай моє горе".
Немає коментарів:
Дописати коментар