Еміль Дубров: Холодні пасма сивого туману…

Холодні пасма сивого туману,
Вплітає осінь в золоту косу,
Ой, рано дівчинко, мені здається, рано 
Свою дівочу губиш ти красу.

Дощами виплачеш свої блакитні очі,
Змарніє личко ніжно-золоте 
І одяг, мов в якоїсь поторочі,
Ледь-ледь прикриє тіло молоде.

А ночі довгі, темні і холодні...
Ранкова паморозь, на травах, мов мана...
Я б руки взяв твої, в свої долоні 
Аби зігріти, та між нас - стіна...

Тьм'яніє золоте, ще вчора, листя,
Сумує, за своїм убранством, клен,
Гілки мов руки в розпачі сплелися...
Ти - вічна, ну, а ми всьогО лиш - тлен.

Ти ще відрОдишся, зеленоокою весною,
А з чАсом, в юне літо перейдеш 
І за собою, стежкою тісною,
Когось другОго, в осінь поведеш...

06.10.2016 р. Еміль Дубров