МОЛОДА РАБИНЯ (Знак сонця у вигляді п’яти з’єднаних кілець)

Борис Мозолевський

Співучий глек блаватної води

 Несу вузькою стежкою з долини.

 Від китиць золотої лободи

 Мої вже литки стали золотими.

Небавом сонце випурхне руде,

 І плавні спалахнуть тієї миті.

 П’ять жовтих кіл на плесо упаде,

 Немов п’ять доль зійде на оксамиті.

Оце так хоч і з дому не виходь,

 Нема коли і сонцю помолиться.

 Чотири доньки пану дав Господь,

 А я одна їм нянька і служниця.

У панночок – сережки золоті,

 По гривеньці у кожної на шиї.

 Ще й пан велів – сьогодні знаки ті,

 П’ять кіл, п’ять сонць,

 на сукні їм нашию.

Хай трохи побурчить спросоння пан,

 Скажу: не згорите – не зайнялося.

 Піду у степ, знайду в траві тюльпан

 Й усім на зло прикрашу ним волосся.

Ще й так кажу, коли сварлива пані

 Мене про знак той сонячний спита:

 Чотири кола – панночки погані,

 А п’яте – їхня нянька золота.

ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП ІЗ ЗОЛОТОЮ ГРИВНОЮ

Вечірній пруг – як скіфська гривна шийна

 Із оленем на золотім пруту.

 Озвись мені, як зацвіте шипшина, -

 Я сам в тобі тим цвітом зацвіту.

Віки зітхають із могильних штолень.

 Віки мені гукають: «О-го-го-о-о!»

 А я і сам стою, як скіфський олень,

 І все чекаю голосу твого.

Озвись мені! У тузі терпнуть руки,

 І сизий дим встає із ковили.

 І в мене вже націлені всі луки

 Всіх поколінь, що степом протекли.

Конає обрій. Ніч запорошила

 Гірку сльозу мені в моїм очу.

 Озвись мені, як зацвіте шипшина, -

 Я три життя за згук той заплачу.