Націоналіст

Іван Левченко

Помічаю дивні зміни:

Як життя вплива на зміст

Слова. Взяти б – українець.

Здавна – житель України.

По-вкраїнськи мовиш – в спину

Злісно: націоналіст!

 Як же тих мені назвати,

Що на нашій – ні бум-бум?

Їм чужою б розмовляти,

Більш того – аби ще й дати

Їй, чужій, державний статус.

Окупант чи тугодум?

 Два – в однім. Нема талантів,

То й не лізьте у верхи!

Не інакше – диверсанти

Від новітньої Антанти

(Нашої й сусідів банди!),

Що нас мають за лохів.

 Справді ж, личить величати

Зайд подібних – шовініст.

Вам би інших зневажати.

Маю рідне захищати:

Говорю, як вчила мати.

Вам це – націоналіст.

 То й кажіть – біди не бачу:

Слово справді це святе.

В нім – наш вільний рід козачий,

Українця честь і вдача,

Те, що в нас в серцях гарячих –

Батьківщина, як на те!

 Ви ж сичіть – я не зважаю:

Все мине, як падолист.

Я живу у ріднім краї,

Українцем називаюсь.

Патріот. І тим пишаюсь:

Себто – націоналіст.

 Позитивний в слова зміст.

Роду захисник – вважаю.

 Іван Левченко, першодрук, 9листопада 2012 року,

День української писемності та мови