НА ПОЛІ ЗЛА Й НАРУГИ

Завжди в чужім ярмі, завжди в неволі.

Так тяжко квіт наповнити медами.

Хто має хліб, хто оре зяб у полі,

Хто тіло й руки коле остюками.

Там час його поспілий скарб чатує,

І щедрий в злоті колос доглядає,

Та хліб в коморі бідність не рятує,

Судьба її чужу нерівність має.

Вона внизу, від вічного зусилля,

До висоти добратися не може.

Забула сміх, добробут і дозвілля,

Завжди в ярмі ганьба її тривоже.

Ще є судьба, що світ зміїний бавить,

Що коровай у кубла щедро носить.

Низи паплюжить, на коліна ставить                  

За те, що низ її пестливо носить.

Завжди в ярмі, ти робиш до нестями,

Працюючи на полі зла й наруги.

Цвітінь твоя не повниться медами,

Огорнута у тьмі обману й туги.

ІванДавиденко