пʼятниця, 3 квітня 2015 р.

Квітню б’ю чолом


Хай би як незатишно мені
І дерева коцюбнуть на вітрі,
Б’ю чолом запізнілій весні
Ув особі прибулого квітня.


А зайди на гостини – не бійсь,
Що ж ти, квітню, зі снігом, дощами?
Скільки слів приберіг я тобі,
Знав би ти, що за тими словами!

Я їх в сонці й блакиті купав –
Все, що в березня зміг наканючить…
Звідки в тебе зимовий жупан,
Любий квітню, мій гостю квітучий?

Ти усе переплутав, дивак:
Замість сонця – лиш хмари та вітер.
Я тобі приберіг найтепліші слова,
А ти дивишся так непривітно.

Мов наслухавсь пліток у путі –
Сумніваєшся в щирій любові?
Я на сонці настояв слова золоті,
Чи не гріє закохане слово?

Ну, тоді сподіватись дарма
На взаємність і зустріч сердечну.
Я гадав: закінчилась зима.
А виходить, вона бескінечна.

Ну, не віриш, то серце візьми,
Бо ще б’ється в надії – гаряче.
Любий квітню, достатньо зими,
Заквітай, бо ж квітучий на вдачу!

Іван Левченко, з книги "Заберу тебе в сон",

Севастополь, 2012 року; першодрук 2 квітня 2012 року

Немає коментарів:

Дописати коментар