Хай би як незатишно мені
І дерева коцюбнуть на вітрі,
Б’ю чолом запізнілій весні
Ув особі прибулого квітня.
А зайди на гостини – не
бійсь,
Що ж ти, квітню, зі снігом,
дощами?
Скільки слів приберіг я тобі,
Знав би ти, що за тими
словами!
Я їх в сонці й блакиті купав
–
Все, що в березня зміг
наканючить…
Звідки в тебе зимовий жупан,
Любий квітню, мій гостю
квітучий?
Ти усе переплутав, дивак:
Замість сонця – лиш хмари та
вітер.
Я тобі приберіг найтепліші
слова,
А ти дивишся так непривітно.
Мов наслухавсь пліток у путі
–
Сумніваєшся в щирій любові?
Я на сонці настояв слова
золоті,
Чи не гріє закохане слово?
Ну, тоді сподіватись дарма
На взаємність і зустріч
сердечну.
Я гадав: закінчилась зима.
А виходить, вона бескінечна.
Ну, не віриш, то серце
візьми,
Бо ще б’ється в надії –
гаряче.
Любий квітню, достатньо зими,
Заквітай, бо ж квітучий на
вдачу!
Іван Левченко, з книги
"Заберу тебе в сон",
Севастополь, 2012 року;
першодрук 2 квітня 2012 року
Немає коментарів:
Дописати коментар