Рідним і чужим

 Караюсь без вини, п’янію без вина,

 Осінній промінь душу розтина.

 Ще вчора він писав мені на стінах

 Знайомі й незнайомі імена.

 Дзеркала чарівні звичайним стали склом,

 В краї далекі літо відпливло.

 Воно пливе на білім пароплаві,

 А я сумую за його теплом.

 Себе ділити вчусь на сотні тисяч слів,

 На сотні тисяч прагнень і жалів.

 Не страшно дертись вгору по драбині,

 Та все частіш ламаються щаблі.

 Я хочу мати все, але ж не задарма.

 Любов моя планету обійма.

 Я болем розплатилася за щастя,

 Тож болю в мене, вибачте, нема.

 Бояться, як вогню, мене кати й раби,

 Тому що не пасую до юрби.

 А він – герой, романтик і вигнанець –

 Мені одній сказав: „Не розлюби”.

 07.10.2008 Наталя Федько