Попри каркання Весільний триптих

І
Шпакам на зло чи то знічев’я
Горланить ґава галаслива…
Така пародія на щебет:
Аж знітилася поруч слива.

Та незважаючи, що кепсько,
Горланить ґава без упину.
А в цвіті сливи бджіл оркестри
Навдивовижу мелодійні.

І дослухається їх слива,
Немов дівча, до шлюбу вбране:
Хай що не каркають, щасливе,
Бо вже оркестр весільну грає.

ІІ
Чути наспіви весільні.
Сонце б’є в лискучий бубон.
У фаті і платтях білих
Вишні скрізь: весілля буде!

Та он – вперше заміж вишня.
А та, старшенька, – вже вдруге…
І, зелені сукні вдівши,
Поруч стали верби – дружки.

Хоч бери й веди до шлюбу:
Неповторні наречені.
Але в мене є вже люба!
Вишні, є кохана в мене!

А тому, як цвіту, – віршів:
Їх ще буде, буде й буде.
Йду щасливий. Квітнуть вишні.
Сонце б’є в лискучий бубон.

Скільки каркання того я
Чув. І де віщунки, хтозна?
Дай їм, Боже, всім здоров’я.
Нам же вдвох щоб, як і досі.

ІІІ
Вчора – сонця вповні й цвіту,
А сьогодні – дощ з туманом.
Лиш, як сонечко привітне,
Зранку всміхнена кохана.

Прислухаюсь – тихо наче:
Ані ґави, ані вітру…
Тільки дощ квітневий плаче,
Припадаючи до цвіту.

Втішся, дощику, не треба
Так печалитись – поглянь-но:
Вже світліє знову небо:
Сонце знов весільну гряне!

А отам он – у сусідів:
На авто, глянь, – два кілечка…
Це до чого? До весілля!
І на щастя – дощ, до речі!

Іван Левченко, першодрук, 13 квітня 2016 року