ДЕ ТИ, МОЯ СТЕЖИНО?

        1

Сполохана тиша. Розбурхане море.

Порушений спокій душі.

Із стогоном хвиля підноситься вгору

І з ревом донизу спішить…

І я в тому морі. То зліт, то падіння,

І знову падіння і зліт.

Над мною – величного неба склепіння

І зірки вогнистої слід…

Ви свідки безтямності меї, о зорі,

Навіщо такеє життя,

Щоб хвилі носили, як човника в морі

Без смислу, без напрямку і без пуття.

Не хочу життя я такого, не хочу.

Ви чуєте, зорі ясні?

О Зоре моя, серед темної ночі

Сяйни і дай напрям мені!

        2

Де ти, моя стежино? -

Марю тобою вві сні.

Маски облич, чужа одежина -

Понад терпіння мені.

Маю пізнати хто я і де я

В просторі Часу і Неба,

Дай мені, Боже, не тільки ідею,

Дай мені дії потребу.

        3

Келих життєвий…Гіркий твій напій

Весь я спила без остану.

Порожньо. Вільно. Ні мрій, ні надій!

Спала завіса туману.

І відкрилися обрії нові,

І прийшло розуміння без слів:

Що не хочу напів-любові,

І не хочу життя-напів!

Алла Степаненко м. Павлоград