І ось, нарешті, він в столиці,
На пагорбах церкви, дзвіниці,
Промінням золотим горять,
Розносять Божу благодать.
Довкола мури, міцні брами,
Палаци в розкоші, мов храми,
Усе вражало красотою
Та духом, сповненим спокою, –
Золотий Київ. І над ним –
Ні хмарки в небі голубім.
І школа джур його вразила
Та несла в мріях, мов на крилах.
Тепер єдину мав турботу,
Не шкодував ні сил, ні поту,
Здолати всі ази[1]
навчання,
Стрільбу, бої та фехтування
І справжній бойовий гопак[2],
Де руки, ноги та кулак
Успішно заміняли зброю,
Придатну для любого бою.
Цим мали всі оволодіти
І джури, мов великі діти,
Навчались жити в дикім полі,
Цінити дух святої волі,
Не відступатись від мети,
Коня, як брата, берегти.
Стерном[3],
вітрилом управляти,
Диких тарпанів[4]
об’їжджати,
Мовою звуків говорити,
Щоб ворога перехитрити.
І він, неначе вовченя,
Теж гартував себе щодня:
Коли стріла в нього летіла –
З конем зливався в одно ціле,
В хвилі Дніпра стрімкі, могучі –
Пірнав з конем з любої кручі.
Міг на скоку́ коня догнати,
І в гопаку кількох здолати –
Мабуть, іще з дитячих років
Та перших малолітніх кроків
Прийшла до нього така сила,
Що чудеса в ньому творила….
Та пролетів час навчання́,
Тепер він вільним був щодня,
Блукав охоче
по столиці,
Радо заходив у крамниці[5]
І милувався видом зброї,
Добротної та
дорогої.
Тоді він забував про все,
Не відчував, як час несе,
Ходив по березі Дніпра,
Згадував сотника Петра
І тішився, що той знайшов
У нього в жилах гідну кров,
Та розпізнав його натуру,
Відправив вчитися на джуру.
Михайло Винницький
Уривок. Повна версія ОСТАННЯ ЛЮЛЬКА
[1] Ази –
основи навчання (слово походить від першої букви старослов’янської азбуки).
[2] Бойовий гопак – вид бойового єдиноборства у запорізьких козаків, який
застосовували ще древні слов’яни часів Київської Русі.
[3] Стерно – пристрій, що підтримує або змінює курс
судна.
[4] Тарпани –
дикі коні, які в минулому населяли степові райони України.
Немає коментарів:
Дописати коментар