1
Пахнуть самотністю квіти осінні…
В день дощовий і погожий
Котиться хвилями дивне терпіння
Просто під ноги прохожим…
Рвуть і пакують. Торгують. Дарують.
Як неживе, як звичайне.
Де ж той вогонь, що в душі завирує
Й спалить цей звичай безжально?
2
В МАЙСТЕРНІ ХУДОЖНИКА
Якась несумісність жахлива
Кидалася в очі мені, -
Художник і пісня тужлива
У клітці на голій стіні.
Пташина в неволі страждала
Без неба, весни і тепла
І душу на часточки рвала,
Бо схожа на мене була.
3
Знову вишні цвітуть,
Знову бджоли гудуть
І весна на Землі знов буяє.
Та здається мені
У тривожному сні,
Що Земля невимовно страждає.
Вранці трави в сльозах,
Сльози в ніжних квітках –
Вся Природа в мовчанні благає…
І кричать солов’ї:
- Порятуй же Її, -
Тонкі руки верба простягає…
Ніжне листя беріз
Все промокло від сліз…
Я берізку з чуттям обнімаю:
-Чуєш, рідна, не плач,
За терпіння – пробач –
В людськім серці поволі світає.
4
Світ не хоче прийняти живої води,
(Хоч без неї давно б уже вмер.)
Ой, як серце болить від черствої біди,
Від байдужості слів, від тупого «тепер».
5
Щоб світ пізнать – людині мало треба, -
Всього себе віддать в життєвий плин:
У синяву задумливого неба,
У білизну замріяних хмарин,
В політ високий білого лелеки,
У яблуневі пахощі весни,
В ранковий радісний пташиний щебет, -
У сяйво золотої глибини.
Пізнати світ – це просто полюбити,
Відчути все в собі, себе – у всім, -
Тоді не буде наміру зломити
Квітучу гілку в лісі веснянім.
АЛЛА СТЕПАНЕНКО м. ПАВЛОГРАД
Немає коментарів:
Дописати коментар