НАД СПЛЯЧИМ СВІТОМ ДЗВІН ЛУНАЄ…

Алла Степаненко

НАД СПЛЯЧИМ СВІТОМ ДЗВІН ЛУНАЄ…

Не смерть страшна у цьому світі -

Страшне саме життя.

У тяжкий сон серця сповиті,

В безглузде майбуття.

1

Наснився степ і сива ковила,

Глибоке небо -синє-синє…

В томỳ житті я радісна була,

Чому ж тривожусь і сумую нині?

Кудись поділась радість із грудей,

Так, ніби випила отрути…

Як повернути радісний мій день,

Щоб всі тривоги і свій сум забути?

Моя любове, пам’яте моя,

Верни мене у поле сиве,

В край, де тополі, мов свічки, стоять,

Де розіллялось синьооке диво,

Де в юнім серці прагнення крило

У мрію, мов у вирій вирушає…

А в грудях, в грудях щастя джерело

Вирує радістю, співає.

Моя любове,

Пам’яте моя…

 2

Мені кажуть: «Терпи

І потрапиш до Раю,–

Там спізнаєш любові тепло»…

Що той Рай, коли зараз на рідній Планеті

Труїть душу насилля і зло?

І даремно чекати спасіння від Бога

Й покладати на нього надію.

Тільки полум’я серця освітить дорогу

До знання і правдивої дії.

То ж прислухаймось серцем

До пульсу Планети,

До ледь чутного в грудях биття…

Зупинімось в шаленому хижому леті

І спасаймо дарунок Життя.

 3

Сердечний біль - то для душі рятунок

То ліки від безтями й марноти,

Любові жертва, благості дарунок,

Відгомін правди, істини, мети.

І той відгомін, ніби голос Неба,

Лунає до заснулої душі:

Вставай, вставай!

Я довго йшов до тебе

Колючим терням на крутій межі.

Зірви з душі безглуздя павутину,

Збагни себе у цю тривожну мить:

Згорьована планета наша гине,

Ти ж син її, ти МУСИШ  зупинить

Вселенський розпад.

Війни й злобу.

Живем над прірвою -

волає вся блакить.

СПАСІННЯ Й СМЕРТЬ,

ТИ ЧУЄШ, БРАТЕ, В ТОБІ!–

Гримить навкруг.

Чорнобилем гримить.

ОСТАННЯ МИТЬ…

ОСТАННЯ МИТЬ.

ГРИМИТЬ.